І машини, і машинки

11

Я — велика дитина. Мені за 40, у мене є бізнес (і навіть не один), прекрасна сім’я, джипи і квартири. Тобто все те, що для вас є мірилом успіху. Відповідно, у ваших очах я повинен ходити в костюмі, мати гордовите вираз обличчя, хамити тим, хто нижче, нічим не цікавитися, крім бабла, — коротше кажучи, повинен постійно надувати щоки. Ще я повинен бути дуже відповідальним, не повинен посміхатися… Та їх сотні, цих «повинен»!

Але вся справа в тому, що я дорослий чоловік, і я хочу цей радіокерований вертоліт! Я хочу різатися в нового «Хітмена» до ранку! Я хочу збирати пазл з 100500 деталей! І я все це роблю. З посмішкою, з задоволенням, разом з сім’єю, до речі. Це моє право — жити з задоволенням. І ніхто в цілому світі не може перешкодити мені.

Ви мене задовбали. Я просто дивуюся вашим бажанням заганяти себе кимось придумані рамки і називати це «дорослим життям». Ви ж позбавляєте себе цієї самої життя, хіба ви не розумієте? Розслабтеся, посміхніться, відчуйте радість від життя. І тоді ви сюди писати не будете, а будете співчувати пишучим.