Парк підземних розваг

12

Мої чарівні синочка пограли вчора в машині. Підгоріла всю ніч лампочка не залишила акумулятору жодних шансів на те, щоб з ранку завести машину. Хапаюся за голову: на іншому кінці міста справи, часу немає навіть на 15-хвилинне очікування таксі. Слава богу, до місця призначення нас підкинув сусід. А назад вирішили їхати на метро. Ну, а що, треба ж дітей знайомити з громадським транспортом, нехай пригода буде.

Наш вхід в метро нагадував казку про ріпку: я впиралася руками в двері, старший син — у мене, молодший — старшого, тоді нам вдавалося її відкрити, і поки я відтягувала стулку, проскакували хлопчаки. Наступний квест — купівля жетона. Вартість ніде не вказана, тому потрібну кількість дрібниці приготувати заздалегідь неможливо. Доводиться під невдоволені стусани в спину чекати решту з великої купюри.

Розібралися, куди в турнікет опускати жетончик. Старший син проходить через «вертушку», а мені не можна. Охоронці змушують мене з дитиною на руках проходити через закриваються стулки. Та я їх ще з часів радянського дитинства панічно боюся!

У вагоні я дізналася, що діти повинні: а) сидіти, б) тихо. У напівпорожньому вагоні не можна стояти колінами на крайніх сидіннях і дивитися у вікно, навіть якщо зняти сандалики. Не можна сміятися після фрази «Обережно, двері зачиняються». А якщо тітка пропонує взяти цукерку, то треба обов’язково взяти, а то тітка образиться і буде довго плакати. Діти цукерку, звичайно, не взяли, і тітка з рук геть погано зображала ридання хвилин десять, потім з коментарем про погано вихованих дітей пересіла від нас подалі.

Ну да ладно, це все витрати виробництва, врешті-решт, ми ж самі хотіли пригода… Правда, без задушливої спеки, смороду і вкрай небезпечних ескалаторів. Мене от тільки який цікавить питання: що за термінатори без людських потреб проектували метро? Де туалети, вибачте? Дорослі-то потерплять, а діти? Старі? Вагітні, зрештою, як?

Витягаю дітей на вулицю, у них вже очі по п’ять копійок у кожного. Нагадую, у вагоні жарко, води видули за поїздку багато. Туалетів немає. Взагалі. Недалеко від метро є «Макдональдс», але ми вже не добежим… Хлопчики пісяють на газон. Так. На газон. Прямо біля метро. Судячи зі смороду і красномовним патьоки на стінах, таких «нетерплячих» багато. Тут же огребаем по повній від охоронців чистоти і моральності. Вибачте, буду тренувати дітей, великі вже, ага: одному два, іншому чотири.

Зате я тепер розумію, чому по вулицях міста все ходять такі злі і зосереджені. Буду простіше ставиться до хамам — може, вони просто тільки що з метро і давно терплять?