Нам пісня будувати і жити допомагає

49

Професія у мене досить сувора — інженер-технолог. Але волею випадку зараз я працюю офіс-менеджером в невеликій фірмі. Ну, а у вільний час люблю читати, трохи граю на ударних, займаюся гітарою. Просто так, для себе. А ще я — професійний фан. Ні, я не пишу на стінах під’їздів гарячих зізнань і не мрію вийти заміж за кумира, народити йому дітей, а потім відсудити половину гонорарів. Я — людина, яка витрачає досить значні суми грошей на покупку ліцензійних дисків і оригінального мерчу улюбленої групи, а також на подолання тисяч кілометрів шляху і державних кордонів заради двох-тригодинного концерту. Так от, задовбали!

Задовбали журналісти, які пишуть про західних рокерів всяку нісенітницю, просто тому що самі не слухають, а рівня інтелекту (а, може, і знання англійської) не вистачає на те, щоб хоч трохи розібратися в текстах. Хлопці, навіщо ви сидите у вузах за п’ять років, якщо перед інтерв’ю не можете (або не хочете) прочитати про групу нічого, крім сторінки з Вікіпедії? Уявіть собі людей, які тащаться з горами апаратури поїздом 14 годин в якийсь богом забутий Мухосранск для того, щоб відіграти там концерт. А ви ставите їм одні і ті ж дурні питання, що не мають відношення до музики взагалі, а потім ще посмеиваетесь або ображаєтеся, що вам, мовляв, не так відповіли. А людям ввечері ще концерт грати (наживо причому!), а потім ще тягнутися у вісім таких же міст з такими ж непрофесійними журналюгами.

Задовбали малолітні ідіоти, які на концертах пропихаються в найзручніші місця і потім до кінця стоять там, обіймаючись зі своєю дівчиною/хлопцем і тримаючи в руках пляшку пива. Або з кислою міною знімають все, що відбувається на телефон. Видаліть себе, будь ласка, куди-небудь — краще за межі цієї Сонячної системи — і не заважайте іншим насолоджуватися процесом.

Задовбали друзі і знайомі, які зустрічають тебе, коли ти йдеш з пошти вся на емоціях, в передчутті, тому що там, в заповітному пакетику, наиредчайший диск із записами 1996 року, над яким працював щонайменше двадцять — самі музиканти, техніки, продюсери, промоутери та іже з ними. Диск, який ти дивом вишукуєш в інтернет-магазинах, а потім чекаєш за два тижні з Фінляндії, великої Британії, Німеччини тощо, тому що в цій країні, як відомо, не дістати.

— Ой, та навіщо це тобі?! Я он в інтернеті скачала і норм. І зовсім безкоштовно. Хочеш, підкажу пару сайтик, а то так і залишишся убогонькой?

Або:

— Ну ти і дура зовсім! І навіщо ти потащишься так далеко? Щоб подивитися на волохатих дядьків з татуюваннями? Фу! Краще б шубу купила, ніж на таке витрачати гроші!

А-а-а! Ні, скачування музики в інтернеті я і сама практикую, але є категорія груп, купівлю пісень і дисків яких вважаю своїм обов’язком. Тому що гроші — це єдине, чим я можу віддячити тих людей, чия музика в буквальному сенсі допомагає мені жити. Та ні, дорогі мої, нехай я все життя буду ходити в одних кросівках, але знаючи при цьому, що ось ці самі «дядьки з гітарами» насправді живі, об’ємні й існують. Враховуючи ще те, що це мої гроші, заробляю їх я і витрачаю, відповідно, так, як вважаю за потрібне.

І що в результаті? Люди, давайте поважати чужі інтереси! Ну, або хоча б не пхати в них свій довгий ніс. Давайте будемо професіоналами в тих областях, в яких працюємо. Хоча б з принципу: «Якщо робиш щось, то вже, будь люб’язний, роби добре. А не можеш — не берися». Давайте вчитися у тих, хто насправді може чомусь навчити, і не боятися приймати критику і вдосконалюватися. І буде всім щастя.