Як жити далі

36

Готуйтеся, зараз буде пекельний вибух пукана. Отже, я хочу поплакатися про винаймання квартир подобово.

У нашої пари є хобі — подорожувати по Росії. Ми жодного разу не були за кордоном, зате об’їздили десятки міст і навіть містечок. Як не дивно, готельний номер парі двох дівчат зняти непросто, якщо вони хочуть загальну ліжко. У багатьох містах, особливо на периферії, у такій розкоші по-совковому відмовляють, навіть втрачаючи нас як клієнток. В найдорожчих готелях, звичайно, такого немає, але платити за ніч по п’ять-шість тисяч ре… Це дуже серйозно обмежує нас в інших розвагах, особливо якщо їхати на тиждень-іншу. З введенням антитютюнового закону жити нам стало ще складніше. Є у нас і улюблені міста, в які ми час від часу повертаємося. Про одному такому місті-мільйоннику (для прикладу) і піде мова.

Крім куріння, до самої квартирі у нас досить скромні вимоги: наявність холодильника, двоспального ліжка і гарячої води; інтернет бажаний, але не обов’язковий. Завжди можна купити місцеву сімку і переключитись на один з телефонів в режимі точки доступу. Погодьтеся, якщо квартира не відповідає цим вимогам, то це мало схоже на житло. Телевізор нам до біса не здався; випрати я можу і руками, не білоручка; парковка взагалі на фіг не впала. Все інше — наближеність до центру міста, естетичне задоволення від ремонту, вид з вікон — опціонально, оскільки сильно залежить від міста та місцевого рівня життя.

Спочатку нам здавалося, що агентства — це самий безболісний, хоч і не найдешевший спосіб отримати тимчасове житло. Виявилося, що з ними краще не зв’язуватися. Те, що повідомляє про квартирі агентство, і те, що може запропонувати власник — дві, як кажуть, великі різниці. До куріння це відноситься в першу чергу. Очевидно, при заповненні документів цей пункт не висвітлюється, тому агентства на блакитному оці повідомляють, що палити можна. На практиці кожен другий власник проти. І я можу їх зрозуміти: квартиру можна здавати або тільки курцям, або тільки некурящим, причому другий варіант простіше і зручніше. Пару раз наколовшись, страждаючи біганиною з цигарками з п’ятого поверху до під’їзду і назад, вирішили з агентствами зав’язувати і звертатися безпосередньо до власників — вони-то точно знають, що там можна, а що не можна.

Виявилося, що цей варіант нічим не краще. Власники… Поясню на прикладі.

Минулого разу ми поїхали в улюблене місто буквально два дні — мені не дали відпустку, а вирватися хотілося. Квартиру я «забронювала» за місяць, ледь купивши квитки, та ще потім телефонувала, уточнюючи, чи не змінилися плани. Телефоную за день до приїзду, обговорюю зустріч. Приїжджаємо на місце. Нікого. Десять хвилин, двадцять, годину… Надзвонюю, як божевільна, не знімають слухавку. У повній розгубленості починаю гуглити, де найближча готель… Дзвінок. Шановний власник повідомляє мені, що в квартиру ще вранці заселилися мешканці. На моє обурення пропонує іншу квартиру. Шукати щось інше просто немає часу, погоджуюся. Беремо таксі, називаємо адресу. Таксист все їде і їде, їде і їде…

Господи, які ж, пардон, #&#ня нас занесло! Виїжджати-повертатися тільки на таксі, громадський транспорт з центру сюди не менше години порошити буде. Квартира — не зручна обрана однокімнатка, а живопыра з коридором — не брешу! — в один квадратний метр. Тобто притискаєшся дупою до стінки, нахиляєшся зняти черевик — і радієш, що природа обдарувала невисоким зростом, інакше твій лоб б вже зустрівся з дверима — однією з трьох. Не знаю, як у сусідніх люди живуть, там і на пару діб тісно. Інтернету, ясна річ, немає. Замість холодильника — морозильна камера. На 14-15 метрах житлової площі розміщено два двоспальних дивана, шафа і дбайливо прибудована розкладачка. На студентів, напевно, розраховано, або на південних-гастарбайтерів. Відпочинок мрії похерен, але на пару днів — хрін з ним. Коли повертала ключі, власник покровительський мені зауважив: «Звертайтеся ще, без житла не залишитеся». Бережи нас провидіння від такого сервісу!

Наступного разу зібралися в цей же місто зараз, в кінці листопада. Ми відзначаємо десять років разом, це важливо для нас, тому починаю дзвонити з жовтня. Підбираю кілька варіантів. Власники стверджують, що не бронюють більше, ніж за пару тижнів. Окей, як тільки — так відразу. Дзвоню за чотирнадцять днів. Половина квартир уже заброньована. Як так?! Гаразд, проїхали. З решти вибираємо два варіанти (знаю, негарно, але я вчений, а осічки ой як не хочеться…), домовляюся. Надзвонюю кожні три-чотири дні. Домовляюся в тому числі і про зустрічі в певний день. За два дні до приїзду дзвонить один з квартировласників, повідомляє, що обрана квартира зайнята, і пропонує інші варіанти. Не дарма подстраховывалась. Інші варіанти — або повна параша, або стоять, як крило від літака. Шлю до біса, на всякий випадок дзвоню другого. І ще за день дзвоню на всякий пожежний. Домовленість на місці.

Приїжджаємо в шість ранку, чекаю обумовлених дев’яти годин, набираю номер. Все добре, в квартирі є мешканці, але у них розрахунковий час сьогодні в дві години дня. Плюс зміна білизни… «Зателефонуйте ближче до двох». Мерзнемо на вокзалі, тому що треба переодягатися (кліматичні пояси відрізняються), так і виснажився в поїзді. Хочеться нормального чаю, хочеться в душ і зігрітися. О пів на другу нам повідомляють, що у нинішніх мешканців форс-мажор, і вони залишаються в місті до завтра. Як я стримала мат — розуму не прикладу. «Є інший варіант, — лабузниться власник, — буквально в п’яти хвилинах ходьби, і навіть дешевше. Тільки до завтра!» Чорт з ним, чаю хочеться більше. Приїжджаємо.

Ну так, дешевше… Воно й видно. Заявленого інтернету немає, зрозуміло. Стіни — просто атас: на них не шпалери, а якесь нерівне покриття. Заляпані, як в молодшій школі. Єдине, що відрізняє від школи, так це те, що тут хтось явно, пардон, трахкався: навпроти ліжка незмивні сліди долонь закарбувалися. Як приємно… Розетки вивалюються зі стін; коли включаєш чайник, іскрить розетка в передпокої. Міжкімнатних дверей у квартирі немає, кран на кухні одуряющє мірно капає. Кожна крапля глухим дзвоном порожній раковини віддається по всій квартирі. Квартира на останньому поверсі (а збиралися жити на другому), на горищі йде ремонт. З перфоратором, зрозуміло. Романтичний Едем, нічого не скажеш.

Домовляюся з власником про завтрашній переїзді, він навіть готовий нас підвезти з речами, раз вже така петрушка вийшла. Вирішуємо цей день провести в підготовці. Сумку майже не розбирали, а з ранку зібрали заново. В одинадцятій ранку дзвінок — хрін! Тамтешні мешканці залишаються ще на один день. Ледве стримуюся, щоб не обкласти горе-комерсанта матом, ввічливо пропоную йому помінятися. Помінятися місцями з цими недоношеними «сусідами», які не в змозі спланувати власний час. Мимрить щось щодо того, що вони вже заплатили. Тобто рука не здригнулася взяти в загребущі руки плату при тому, що домовленість на хату існувала за два тижні. Повідомляє, що скоро заїде за грошима за цей день і, до речі, може запропонувати відразу дві квартири на вибір. Буде через двадцять хвилин.

Квапливо шукаю агентство, готова заплатити. Знаходжу. Про диво, по телефону мені повідомляють, що є аж дві квартири, де точно можна палити і є тирнет. Прошу скинути посилання і обіцяю передзвонити: інтернету немає, а дзвоню я з телефону, який у мене точкою доступу працює. Швиденько переглядаємо варіанти, вибираємо, дзвоню знову. В квартиру вже стукає «власник» — дверний дзвінок, як і домофон, ясний пень, не працює. А у мене лише довгі гудки. Прошу цього хрону почекати, дзвоню далі… і нічого. Трубку не беруть. Що робити? Плачу цього хитрозадому квартировласнику, який радісно повідомляє, що завтра будуть дві квартири неподалік, обидві в одному домі, ось тільки ціна… Одна квартира в два рази дорожче тієї, в якій ми сидимо, друга — у півтора. «Інтернет є?» — суворо питаю. «Тільки в дорогий, — соромливо повідомляє мені власник, нагадавши блакитного злодюжку Альхена. — Там роутер. Він роздає. Коли вітер в потрібну сторону і Місяць в Овні, і до другої трошки інтернету прилітає…»

Але, єдріт ваш театр, як же ви затрахало!

Господа здають! Я жодного разу не просила знижки навіть при ваших одвірках, оплачуючи всі в повному обсязі відповідно з вами ж призначеними умовами. Я ні разу не підвела жодного орендодавця. Мені все одно, як ви виконаєте умови нашого з вами договору. Вмикайте ризики у вартість. Оформіть юридично передоплату. Як ви будете це робити в умовах ринку цін, мене не хвилює. Вас не хвилює, як я заробляю гроші, щоб оплатити ваші послуги? Виконуйте, вашу ж мати, вашу сторону договору, обумовлену і затверджену!

Чесне слово, перший-ліпший на моєму шляху власник, у якого слова зійдуться зі справою, отримає від мене пару тисяч зверху просто за те, що він існує. Хоча я вже починаю в цьому сумніватися.