З тупих у середнячки

30

Я хочу стати вчителем. Якщо точніше — вчителем математики, бо цю науку трепетно люблю у всіх її проявах. Спробувавши себе в ролі репетитора і вожатого, посприявши організації кількох серйозних молодіжних заходів і поспілкувавшись з кількома вчителями, я остаточно вирішила: хочу! — і почала розповідати оточуючим. Задовбали мене настільки, що у мене мало бажання не пропало.

— Там же платять мало!

Гаразд, від цього питання легко відмазатися жартом: «Вийду заміж за олігарха і буду працювати для власного задоволення».

— Ти ж розумна і талановита, що ти в школі забула? Хочеш вчити — іди в інститут викладати тоді.

— Навіщо тобі працювати з дітьми? Вони ж тупі і ледачі!

Ви хочете, щоб дітей у школах вчили на совість, щоб вчителі були хорошими і кмітливими, а діти на виході — не тупими, а як мінімум міцними середнячками. При цьому ви агресивно не рекомендуєте їх вчити, мотивуючи це тим, що вони тупі. Я вважаю, що лінощі (та й тупість) школярів безпосередньо залежить від вчителя. Майже у всіх є предмети, нелюбимі через викладача, і у багатьох є історії про те, як вони закохалися в непрофільний предмет виключно за харизми вчителя. Я хочу спробувати стати саме таким педагогом. По-моєму, цілком гідна мета. Про складність роботи, нервування, зарплату і так далі я знаю. Так якого рожна ви годинами готові мене відмовляти від того, щоб піти в учителі? Вам, блін, так подобається, що сьогодні вчити йдуть тільки ті, кого більше нікуди не взяли?