У заповіднику неляканих ідіотів

14

Я працюю у філії російської організації за кордоном. Ми займаємося інжинірингом високотехнологічного обладнання зарубіжних замовників. Персонал — суцільно інженери, та не зелені, а досвідчені, дорослі люди, кожен з великим досвідом роботи у своїй галузі. Тільки чомусь, чим більше з ними спілкуєшся, тим частіше здається, що вони все до своїх сорока-п’ятдесяти-шістдесяти років росли в пробірці, де їм прямо в мозок закачали сильно побитий масив даних зі шкільного курсу фізики, а вчора (може бути, навіть сьогодні вранці) випустили у світ.

Судіть самі.

Інженеру Ст. потрібно сброшюровать стопку аркушів. Спеціально навченого людини для таких справ у нас немає — все самі, все самі. Він знаходить брошурувальник і починає не поспішаючи колоти дірки. Стопка товста, а брошурувальник на такий обсяг не розрахований, доводиться повторювати операцію кілька разів.

За ним спостерігає інженер К. Після кількох проколів він підходить до Ст. і, усміхаючись, повчає: «Що ти нудьгуєш? У нас же великий такий є!» Інженер Ст. з цікавістю обертається і бачить, як інженер К. з гордістю вказує йому на що стоїть в кутку… шредер.

Частина персоналу перевели в інше крило, частина залишилася на старому. Переїхали в тому числі ми з начальником.

У перший же після переїзду день я затримуюся вранці в іншому відділі, приходжу на півгодини пізніше. Не заходячи до себе, загортаю до сусідів закинути папірці. До мене підходить інженер З., який не переїжджав, залишився в старому приміщенні:

— А де у нас начальника посадили?

Я називаю номер кабінету. Товариш дивується:

— Дивно, я стукав з самого ранку, там закрито.

— Ну, хіба мало, вийшов перекурити. Зайдіть пізніше.

Через 15 хвилин, сидячи в своєму кабінеті, чую гуркіт. Стукають у мої двері, причому сильно і наполегливо. Виходжу, трохи не зашибив товариша дверима, тому що наші інженери, як один, стають саме з тієї сторони, куди двері відчиняються, в десяти сантиметрах від стулки; відкриваючи двері, я їх не бачу, зате чую здавлений писк — це значить, когось знову зачепило. Вже другий рік — на досвіді не навчаються.

Побачивши мене, товаришу безцеремонно відсуває в бік, зазирає через моє плече в кабінет і запитує:

— А начальник де?

Я здивовано називаю номер кабінету начальника знову.

— А де це?

Мій кабінет — 118, начальника — 119. Вказую на цей дивовижний факт товаришеві, показую напрямок руху. Через хвилину чую з-за стінки:

— А, ось ти де сидиш! Я думав, поруч, стукав-стукав, а там юристка.

Несподівано, Екшн сно, особливо враховуючи той факт, що на кабінеті начальника вже висіла велика табличка: «Іванов В. І., начальник», а на моєму — «Петрова П.п., юрист».

Зарплату нам платить головна організація, ми цих грошей не торкаємося, і вони через нашу бухгалтерію взагалі не ходять. Тим не менш, коли інженеру П. раптово затримали виплату зарплати, він на щотижневій оперативці довів до сліз нашого бухгалтера Т., вимагаючи у неї терміново видати йому належне. Матом не лаявся, але дівчинку образив, висловлюючись про її некомпетентність і небажання працювати. Бухгалтер запропонувала йому номер телефону у головної організації, за яким можна було б вирішити проблему, але він відмовився: «У мене і своєї роботи повно, я ще за тебе твою не робив». Сам після оперативки уповз у свою комірку різатися в «Зуму» (яку він не може пройти вже більше року), а Т. дзвонила головнякам, які сказали їй російським текстом, що з питань зарплати працівник повинен зв’язатися особисто. Т. передала цю інформацію П., отримала порцію зневажливих коментарів, а потім допомагала йому заповнити заяву на переказ зарплати на інші реквізити, а фактично — написала заяву за нього, тому що він почав із запитання: «А тут писати моє прізвище або як у зразку?»

Пропрацювавши в країні десять років, жоден з «інженерів» так і не освоїв навіть десятка найпростіших виразів на мові цієї країни. Велика частина веселих і не дуже історій відбувається від того, що навіть для походу в магазин багатьом потрібна нянька. Що вже говорити про більш складних ситуаціях: наприклад, прорвало трубу у ванній. І якщо б вони просто не говорили! Так ні, вони цим пишаються, і коли місцеві намагаються з ними спілкуватися, вони, задерши ніс, кидають: «Що ти мені тут чирикаешь? Російська вчи, хоч на людину будеш схожий».

Відповідно, вирішити дрібні побутові проблеми ніхто з них не в змозі. Викликати майстра — ніяк, по-російськи тут — сюрприз! — ніхто ще говорити не навчився, а купити витратні матеріали і відремонтувати, наприклад, самому — ще більше ніяк, адже це треба їхати на далекий ринок.

У місті вони знають дві вулиці і два супермаркети. І називають їх на свій лад, якими ще в давнину вигаданими ними ж назвами.

Ще більше веселощів доставляє той факт, що з усієї цієї милою натовпу тільки пара може самостійно заповнити просту форму типу того ж заяви. Той інженер П., який «А прізвище моє писати або як у зразку?» — це ще геніальна особистість на загальному тлі. Були випадки, коли людина тупо переписував зразок і відправляв адресату. Адресат був здивований. А ще один бог маразму півроку здавав мені звіт, де в шапці його прізвище була написана з двома помилками.

Якщо кого-небудь з них попросити надіслати фото, можна бути впевненим, що воно прийде у форматі .doc. Як? Дуже просто: відкрити «Ворлт» (так-так, саме так), вставити в новий документ картинку і скинути.

Інтернет — це тільки «Яндекс», пошта — тільки «Мейл.ру», документ — тільки горезвісний «Ворлт».

Нещодавно один з них купив собі айпад, і до того часу, коли секретар — дуже розумна дівчинка, але без вищої освіти — зайшла в кабінет до цим інженерам, вони встигли сорок разів пересваритися і спітніти, намагаючись вставити сімку. Вони займалися цим, як з’ясувалося, половину робочого дня, після чого секретар подивилася на коробку, на пристрій і визначила, що для сімки місця не передбачено, за три хвилини.

І ось дивишся і думаєш: начебто інженери. Ну, тобто десь там мозок закопаний. А з іншого боку — не геніальні зовсім вчені-винахідники, яким начебто неуважність і відірваність від побуту прощається. Просто інженери. Навіть не найкращі. І переслідує одне питання: як ці люди взагалі примудрилися прожити свої 40-50 років до переїзду за кордон?

Я працюю в заповіднику. У заповіднику неляканих ідіотів.